Жив у лісі всенький вік
повнощокий Боровик.
Поміж сосен і беріз
тихо-мирно собі ріс,
уникав очей чужих,
сам з собою він дружив…
Раз прокинувся він рано,
вмився сріберним туманом,
набакирив капелюха
і пішов шукати друга,
бо набридло
йому в лісі
жити, наче у горісі.
Через глицю,
поміж моху
довго брів
і смішно охав, –
наколовся на ожину,
поки вийшов на стежину.
Гульк! – на дубі,
що навпроти,
метушиться звір пишнотий:
гострі зубки,
жвавий ротик,
хвіст, як віяло вогнисте…
Тільки що це?
Мов намисто,
сохнуть на шнурку з лози
із грибочків… картузи.
– Ні, – подумав Боровик, –
це й мені – короткий вік…
Та й утік.
Повернувся упівкруга –
знов подавсь
шукати друга.
Довго йшов,
а мо', й не дуже
між дерев
стрімких і дужих…
Ще ступив би
кілька кроків –
і зустрівся б ненароком
з тим,
кого шукав ввесь ранок.
Та дарма отак старанно
готувався привітатись!..
Ледве встиг
за кущ сховатись,
як Хтось вийшов
з-за ялинки:
вся спина
в тонких дротинках,
а на них – опеньків ніжки
й капелюшок сироїжки…
Аж грибу забило дух: – Ух!
Краще я в оцій окрузі
пошукаю інших друзів.
Де поволі,
де впідстриб
на галяву
вийшов гриб
і спинивсь біля осики…
Раптом де взялось і звідки
стільки всяких голосів, -
Боровик злякався
й сів.
Але вже було запізно:
Хтось погладив
його ніжно,
блиснув проти сонця ножик –
і гриба поглинув кошик,
де на дні
тулились в тузі
його родичі і друзі.
Так закінчив грибний вік
непосида Боровик…
Хоч і шкода бідолашку, –
і на серці, може, тяжко, –
не сумуйте ви, будь ласка,
це ж бо лиш звичайна казка.
поміж моху
довго брів
і смішно охав, –
наколовся на ожину,
поки вийшов на стежину.
Гульк! – на дубі,
що навпроти,
метушиться звір пишнотий:
гострі зубки,
жвавий ротик,
хвіст, як віяло вогнисте…
Тільки що це?
Мов намисто,
сохнуть на шнурку з лози
із грибочків… картузи.
– Ні, – подумав Боровик, –
це й мені – короткий вік…
Та й утік.
Повернувся упівкруга –
знов подавсь
шукати друга.
а мо', й не дуже
між дерев
стрімких і дужих…
Ще ступив би
кілька кроків –
і зустрівся б ненароком
з тим,
кого шукав ввесь ранок.
Та дарма отак старанно
готувався привітатись!..
Ледве встиг
за кущ сховатись,
як Хтось вийшов
з-за ялинки:
вся спина
в тонких дротинках,
а на них – опеньків ніжки
й капелюшок сироїжки…
Аж грибу забило дух: – Ух!
Краще я в оцій окрузі
пошукаю інших друзів.
Де поволі,
де впідстриб
на галяву
вийшов гриб
і спинивсь біля осики…
Раптом де взялось і звідки
стільки всяких голосів, -
Боровик злякався
й сів.
Але вже було запізно:
Хтось погладив
його ніжно,
блиснув проти сонця ножик –
і гриба поглинув кошик,
де на дні
тулились в тузі
його родичі і друзі.
Так закінчив грибний вік
непосида Боровик…
Хоч і шкода бідолашку, –
і на серці, може, тяжко, –
не сумуйте ви, будь ласка,
це ж бо лиш звичайна казка.
