вівторок, 5 березня 2013 р.

    Випало так, що вся творчість поета Михайла Дубова проходила на моїх очах - від перших віршів, які я рекомендував до друку в місцевій газеті, до останніх (на жаль, уже останніх!) творів. Людина йшла в Літературу чесно і талановито. Був вимогливим, дуже вимогливим до слова, ставився до нього зі священним трепетом, мав чітку громадянську позицію, не терпів фальші, кон'юнктури. І був тихим, скромним, абсолютно "непробивним". Оті добірки, що з'являлися в республіканській періодиці, - це все турбота друзів, які любили Михайла і поважали його талант.
    Михайло Андрійович Дубов народився в селі Красносілля Володимирецького району на Рівненщині 23 листопада 1958 року. Навчався в школі, працював у колгоспі, згодом закінчив Рівненський педінститут, викладав українську мову та літературу в Віденській середній, а ще згодом - у Зеленівській восьмирічній школах на Поліссі. Помер 27 січня 1991 року.
    Збірка поезій "Вербниця" у видавництві "Молодь , дитяча книжечка "Сонячний годинник", неза­вершений рукопис удома - такий його ужинок. Більше не встиг - чорнобильська коса підкосила його якраз на злеті.
    Він був палким пропагандистом рідного слова, Вчителем з великої літери. І жадібно навчався сам - не Пропускав жодного засідання обласного літературного об єднання, зі свого далекого поліського села дістаючись до Рівного з кількома пересадками, нерідко й літаком "кукурудзяником". Недовгий час сам очолював обласне літоб'єднання, перейшовши в Рівне на журналістську роботу.
    Рівненська письменницька організація вже посмертно прийняла Михайла Дубова до Спілки письменників.

Євген ШМОРГУН


ДОВІРА

З'явилась на світ,
неначе повік
по ньому іти.
Щасливих годин
в безумстві такім
втрачаємо лік...
Подумаймо все ж:
ну як від димів
давких вберегти
Довіру весни, довіру небес, довіру землі?

Витаємо ми
в лихій крутизні
змагнічених бур,
Здається, ось-ось
покличуть і нас
зірок голоси...
На дотик впізнай,
на смак не забудь,
І ну хто б ти не був,
Довіру води, довіру сльози, довіру роси.

Хай щедриться хліб
хай вищає ліс,
хай глибша ріка,
Щоб їх таїну
підступний лейкоз
живцем не підтяв...
Пребуде лише
в відкритих серцях,
очах і руках
Довіра стебла, довіра крила, довіра життя.